Їхала вчора автобусом. Заплатила, одягла навушники, їжу. Раптом, крізь музику я чую крики і стогони …
Всі пасажири обернулися на задні ряди, а там жінка…
… мабуть, сутички.
Водій не розгубився, сказав, що наступна зупинка рід. будинок (хоча це не його маршрут), зупинив автобус, ті, кому далі не треба – вийшли. Я залишилася, так як нікуди не поспішала і хотілося хоч чимось допомогти. Водій мчав, як швидка допомога, до рід. будинки.
Поспішав так, що колеса ледве встигали за його авантюризмом, однак за дарма особливо не ризикував, в загальному, працювали б такі мужики в швидкої допомоги, і вона однозначно виправдала б свою назву.
Після він зупинився біля пункту призначення, вибіг, взяв її на руки і поніс до будівлі, я в цей час знайшла в її сумочці мобільник, знайшла контакт «чоловіче» зателефонувала, сказала мовляв так і так, дружина ваша народжує, пояснила ситуацію, назвала адресу .
Взяла її речі з автобуса і понеслась за водієм. Там він передав її в руки лікарів, речі передали в реєстратуру. Ми з ним чекали приїзду чоловіка. Зустріли, проводили. Поки чекали, розговорилися, кльовий мужик!
Дядя Міша, водій 30 автобуса, ти кльовий!
PS Діліться цим записом з друзями.