Якось батько з сином і осликом у полуденну спеку подорожували по вулицях міста.
Батько сидів на ослі, а син вів його за вуздечку.
— Бідний хлопчик, — сказав перехожий, його маленькі ніжки ледь поспівають за ослом. Як ти можеш ліниво сидіти на віслюку, коли бачиш, що хлопчик зовсім вибився з сил?
Батько прийняв його слова близько до серця. Коли вони завернули за ріг, він зліз з осла і велів сину сісти на нього.
Дуже скоро вони зустріли іншого чоловіка. Гучним голосом він сказав:
— Як не соромно! Малий сидить верхи на ослі, як султан, а його бідний старий батько біжить слідом!
Хлопчик дуже засмутився від цих слів і попросив батька сісти на ослика позаду нього.
— Люди добрі, бачили ви десь подібне? — Заголосила жінка. — Так мучити тварину! У бідного ослика вже провис хребет, а старий і молодий ледарі сидять на ньому, ніби він диван! Нещасна істота!
Не кажучи ні слова, батько і син, осоромлені жінкою, злізли з ослика. Ледь вони зробили кілька кроків, як на шляху зустрілася людина, яка стала насміхатися над ними:
— Чого це ваш осел нічого не робить? Не приносить ніякої користі — навіть не везе когось з вас на собі?
Батько сунув ослику повну пригорщу соломи і поклав руку на плече сина:
— Щоб ми не робили, — сказав він, обов’язково знайдеться хтось, хто з нами буде не згоден. Я думаю, що ми самі повинні вирішувати, як нам йти, що робити і як нам жити.