Жили якось чоловік і дружина — Іван і Олена. Повертався чоловік з роботи, влаштовувався на дивані біля телевізора і читав газету. А дружина готувала і подавала чоловікові вечерю, а при цьому бурчала, що він по дому нічого не робить, та й грошей заробляє мало.
реклама
Івана дратували постійні докори дружини. Але він у відповідь мовчав, а про себе думав: «Сама квочка неохайна, а ще мені вказує. Коли одружився, адже зовсім іншою була – красивою, веселою, ласкавою».
Одного разу, коли дружина забажала, щоб Іван виніс сміття, він, неохоче відірвавшись від телевізора, пішов у двір. Повертаючись, чоловік зупинився біля дверей і звернувся до Бога:
— Боже, що за життя у мене склалося! Невже мені все життя з такою непривабливою прикрою жінкою доведеться жити? Це ж покарання якесь!
І раптом почув Іван тихий голос звідкись згори:
— Халепі твоїй, допомогти я міг би. Але якщо дам тобі за дружину прекрасну богиню, оточуючі вас люди, побачивши такі зміни в твоєму житті, дуже здивуються. Давай краще ми вчинимо так. Я поступово буду вселяти в твою дружину дух богині, змінювати її зовнішність і поведінку. Але тільки тобі теж потрібно буде змінити своє життя, якщо хочеш, щоб богиня з тобою залишилася.
реклама
— Спасибі, Боже мій! Життя своє повністю заради богині готовий змінити. Скажи мені лише, коли дружина моя почне змінюватися?
— Трішки почекай, я зміню її уже зараз. І з кожним днем буду перетворювати все більше і більше.
Повернувся додому Іван, сів на диван, ввімкнув телевізор і взяв газету. Але тільки щось йому не читалося… не терпілося поглянути, як його дружина змінюється. І тоді він зайшов на кухню, сперся плечем до одвірку і став роздивлятися дружину. А вона стояла спиною до нього: мила посуд після вечері.
І тут Олена відчула погляд і повернулася. Їх погляди зустрілися. Іван подивився на жінку і подумав: «Ні, поки зміни в моїй дружині ще не почали відбуватися».
А дружина, бачачи незвичайну увагу чоловіка і не розуміючи в чому справа, раптом поправила волосся, а на її щоках спалахнув рум’янець:
— Що це ти так дивишся на мене?
Чоловік не знав, що відповісти і пробурмотів:
— Я подумав може тобі треба посуд допомогти помити?
— Посуд? — здивовано перепитала вона, знімаючи фартух, — Так, я вже помила.
«Треба ж, прямо на очах змінюється, — подумав про себе Іван. — І покращала якось». І став потихеньку посуд витирати.
На другий день чоловік з нетерпінням поспішав додому після роботи. Так не терпілося йому побачити дружину, яка в богиню перетворюється. «А раптом вона вже сильно змінилася? А я все такий же… На всякий випадок треба купити квіти, щоб у бруд обличчям не вдарити».
Відкрилися двері і вражений Іван побачив перед собою Олену, яка стояла в ошатній сукні, яку він купив їй ще рік тому. Зачіска така гарна і сережки блищать. Він розгубився і раптом простягнув дружині квіти, милуючись нею. Олена злегка охнула, взяла квіти і трохи почервоніла. «Ах, які у богинь очі! Як приємний їх характер! Як прекрасні вони у всьому!». І Іван, пройшовши в будинок, в свою чергу здивовано вигукнув — на столі стояв витончений сервіз з приладами, два келихи, апетитні страви і дві мерехтливі свічки.
Коли вони сіли за стіл, Олена раптом підхопилася, кажучи:
— Вибач, я забула, як ти любиш, ввімкнути телевізор і ось ще свіжі газети купила для тебе.
— Не потрібен мені телевізор, а в газетах одне і те ж пишуть, — щиро відповів Іван, — Мені більше хочеться дізнатися, як би ти хотіла ці вихідні провести?
Зовсім розгубившись, Олена запитала:
— А ти?
— А я ось вирішив з нагоди два квитки в театр купити. Але вистава ввечері, а вдень, можливо, ти хочеш пройтися по магазинах? Адже у тебе, здається, немає вечірньої сукні?
Сказав Іван і мало не додав «сукні, гідної богині». Він бачив, що в цей момент перед ним дійсно сиділа богиня. Обличчя її світилося від щастя, очі блищали, а усмішка була милою і загадковою одночасно.
«Боже, які прекрасні все-таки богині! А якщо вона так швидко гарнішає, чи зможу я бути гідним супутником для неї? — подумав Іван. І тут його немов блискавка пронизала думка. — Треба встигнути! Поки богиня зі мною, попрошу її від мене народити дитину. У мене буде улюблена дитина від чудової богині!».
— Про що ти задумався, що тебе турбує? — запитала Олена, вдивляючись у чоловіка.
А він був так схвильований, що не знав, як сказати. Чи жарт — просити дитину у богині?! Такий подарунок Бог йому не обіцяв. І розгублюючись у думках і почуттях Іван раптом промовив:
— Я не знаю… Можливо… Але я хочу сказати… Давно… Я хочу дитину від тебе, моя прекрасна богиня.
Олена підійшла до чоловіка, у її повних любові очах виблискували сльози щастя. А потім вона ніжно схилилася до Івана, який розкрив свої обійми.
«Ах, яка ніч була! А який ранок! І день такий прекрасний! Яке же чудове життя з богинею!» — думав Іван, одягаючи другого онука на прогулянку.