Приблизно п’ять років тому я зробив добірку кольорових світлин Голокосту і звернувся до різних організацій, присвячених збереженню пам’яті про цей жахливий період в історії про можливість роботи з ними. Багато хто з них не відреагували на це, а ті, що дали зворотну відповідь, не зацікавилися кольоровими світлинами Голокосту. Вони не бачили того, що я бачив: кольорові світлини Голокосту можуть допомогти нам поєднатися з дорогоцінним життям людей, яких ми втратили.
Я закинув проект до минулого року, поки не побачив у Нью-Йорк Таймс статтю, опубліковану на День пам’яті жертв Голокосту, з вражаючими цифрами про кількість людей, які уявлення не мали про Голокост у Сполучених Штатах. Ці показники були особливо високими серед осіб, що народилися у 2000-х роках.
Я вже раніше опубліковував свої роботи і результати були невеликими, хоча воно дало свій результат для молоді, тому я завантажив свої зображення і результати мене вразили.
(Фото весільних каблучок, знайдених під час звільнення концтабору Бухенвальд)
Моя електронна пошта негайно вибухнула. Люди хотіли отримати дозвіл на розміщення зображень на своєму сайті, вони хотіли взяти інтерв’ю у мене, вони хотіли отримати дозвіл написати відгук про роботу. Місцева середня школа використовувала зображення в дискусії про Голокост.
(Фото Анни Франк)
(Фото польської дівчини – Чеслава Квока – 1942)
Кількість переглядів зросла в десятки тисяч разів. Сайти гуділи про мою роботу, про історію мого життя, мої сподівання – я такого не очікував. Я зовсім не хотів прославитися сам, на жаль.
(Фото з концтабору Аушвіц)
Цього року в День пам’яті жертв Голокосту ще більше людей побачили мої світлини. Я навіть вчора зв’язався з каналом 5 News у Великобританії щодо телевізійного інтерв’ю. На жаль, також було опубліковано більше статей зі схожими поганими новинами про обмеженість людства щодо розуміння Голокосту. Проблема не є ендемічною, а глобальною. BBC повідомив, що Англія страждає від такої проблеми нарівні зі Сполученими Штатами.
(Фото з з Польщі в 1939 р.)
Нам потрібно вжити міри для поліпшення якості освіти про Голокост, оскільки це – важливе нагадування про страшну ціну людської ненависті.
(Фото з Польщі в 1939 р.)
Хоча я постійно співпрацюю з організаціями щодо соціальних та політичних питань, я не спеціалізуюся на обробляння фотографій в кольорі. Багато людей краще розбираються в цьому, ніж я, і тому я також продовжую вчитися. Я сподіваюся, що моя робота заохотить людей, якими б вони були недосконалими, активізуватися і спробувати зробити світ кращим.
(Фото з Польщі в 1939 р.)
Найбільш зворушливою частиною всього цього були листи, які я отримав від людей. Вони хотіли розповісти мені про сумний досвід своєї сім’ї щодо Голокосту. Я почав отримувати їх знову кілька днів тому, і це дуже зворушливо. Ми, люди, всі безцінні одне для одного. Ми не можемо жити одне без одного. Цінність втрачених у Голокості життів – неоціненна. Ми всі багато втратили через те, що сталося.
(Фото з Польщі в 1939-40)
Один з моїх улюблених листів був від молодого хлопця, чия бабуся воювала у повстанні Варшавського гетто, він мав лише одну її світлину. Він хотів подякувати мені і розповісти про свою історію і показати мені її фотографію. Коли він поцікавився, як можна зробити кольорову світлину, я пішов йому назустріч і зробив це за нього. Я переживав, чи сподобається їм моя робота, але вони справді гідно її оцінили. Подаю зображення до та після.
(Фото з Польщі в 1939-40)
Зараз я боюся світу. Як кажуть, «ті, хто не знають своєї історії, приречені на повторення». Я переживаю, що ми забуваємо те, що дійсно важливе. Світ відчайдушно потребує більше любові, і йому потрібно менше ненависті. Цей досвід нагадав мені, що хоча там, в таборі, було багато ненависті, там також була величезна кількість любові, а любов – це дуже потужна річ.
(Фото бійця у повстанні Варшавського гетто)
За матеріалами Instagram